Литератор
» » Год только начался — а ты уже лауреат!
» » Год только начался — а ты уже лауреат!

    Год только начался — а ты уже лауреат!

    Авторитетная организация — Міжнародна літературно-мистецька Академія України, — объединяющая писателей, учёных и научных работников из шестидесяти стран мира, верна своим традициям: уже в начале января названы лауреаты Международной премии украинской песни им. Василия Симоненко за 2021 год. Международное жюри, рассмотрев более 550 представлений, выбрало двадцать победителей. Среди них кировоградский поэт Григорий Лищенюк.
    Григорий Лищенюк удостоен престижной премии им. Василия Симоненко за значительную творческую деятельность и подвижническую популяризацию украинских песен.
    Родился поэт в 1956 году на Тернопольщине. Живёт в посёлке Петрово Кировоградской области. Тонкий лирик, он является автором множества замечательных сборников поэзии и песенных стихотворных текстов. Член Конгресса литераторов Украины, представитель Кировоградской областной организации.Среди получивших известность песен на его слова «Порадниця свята», посвящённая матерям (слова Сергея Дзюбы и Григория Лищенюка, музыка Бориса Раденко), вошедшая в альбом Леонида Сандуленко «Серцем з Україною». Песня «Лебеді» (слова Г. Лищенюка, музыка Игоря Билыка, аранжировка и исполнение заслуженного артиста Украины Сергея Юрченко) в сентябре 2019 года звучала на Международном фестивале-конкурсе «Вернісаж.Енергофест». И т.д.
    Для знакомства с творчеством Григория Лищенюка предлагаем вниманию читателей подборку его стихотворений из альманаха «Литературная Кировоградщина» 2016 года.

    Пахнуть трави спогадами літа

    ***
    Ах, ця ніч морозна і ясна
    Сипле зорі в снігові сувої.
    Навіть сови в кольорових снах
    Білизни не бачили такої.
    Не почуєш шуму їхніх крил,
    Тінь хіба що зловиш краєм ока.
    Сплять під білим саваном вітри
    Край дороги, де сосна висока.
    Лютий холод, всівшись на поріг,
    Інеєм залазить у хатину.
    І стікає кров’ю прямо в сніг
    На вітрах порізана калина.

    ***
    Вже зорі на вітрі сурмлять
    І трави пожовклі спеклися.
    У лісі мільйони багать,
    Дивись тільки, не обпечися.
    Пекучі, здається, вітри,
    Вони шаленіють і б’ються.
    Долоню в долоню потри,
    До щік притули і забудься.
    Бо осінь згоряє, либонь,
    І літа давно вже немає.
    Тому цей холодний вогонь
    Так душі людські обпікає.

    ***
    Сива, забута казка,
    Очі такі сумні.
    Просить вона: «Будь ласка,
    Холодно тут мені.
    В хату впустіть до себе,
    До діточок малих.
    Завжди була потреба
    В добрих казках отих.
    Я ж бо вас всіх ростила,
    Кожен же був дитям,
    Зараз не маю сили,
    Впала у забуття.
    В хаті у вас комп’ютер,
    Дивно змінився час.
    Важко мені збагнути,
    Що я чужа для вас».

    ***
    Моя ти мово, піснею сповита,
    Нещасна і щаслива водночас.
    Ти ворогом не раз була побита,
    Пригноблена й осміяна не раз.
    Але завжди із попелу вставала,
    Всім зайдам і чужинцям на біду.
    В простій селянській хаті розцвітала,
    Мов квітка у весняному саду.
    Ти вірила в безсмертну силу слова,
    Якого не здолати, не убити.
    Допоки буде українська мова -
    Допоки й Україна буде жити.

    ***
    Я в пригорщі ловлю недбало день,
    Вдивляюся у золотавий простір.
    Давно уже чекаю друга в гості,
    Хоч знаю – він ніколи не прийде.
    Отак посеред вересня живу,
    Думки докупи часто шию шовком.
    Між нами всі зникають недомовки,
    Коли я в синіх снах його пливу.
    Не думай ні про що, мені повір:
    Осіння філософія щось має,
    Вона до болю в душу западає
    І проситься строфою на папір.

    ***
    Як жаль мені осінньої краси,
    Як шкода, що зів’яли пізні квіти.
    У крапельках замерзлої роси
    Зостався спогад про згоріле літо.

    Кричать птахи, так болісно кричать…
    Чи, може, це мені лише наснилось?..
    Край лісу, де дзвеніла сіножать,
    Стерня колюча в небо задивилась.

    Бреду неквапно, холодно мені.
    Пожовкле листя спить край огорожі.
    Міняю ночі на сумливі дні…
    Я сірий птах, що відлетіть не може.

    ***
    Пахнуть трави спогадами літа,
    На покосі кинуті всіма.
    Їм давно судилось відболіти,
    Вже не налякає їх зима.

    Тополине листя облетіло,
    Впало сонце аж за небокрай.
    У верби старе, трухляве тіло
    Ниє так, що навіть не питай.

    Холодом повіяло з долини,
    Покотився місяць по стерні.
    Обігрітись полум’ям шипшини
    Він колись хотів, а зараз – ні.

    ***
    В жовту безодню днів
    Падає перший сніг.
    Вітер вночі бубнів,
    Довго заснуть не міг.

    Птаха у небі, ген,
    Хмари наздоганя.
    Золотом сипле клен
    Осені навмання.

    Квіти сухі сплелись,
    Й ніби здалось мені,
    Все це уже колись
    Бачив я уві сні.

    ***
    Сонна тиша бродить по долині,
    Догоріло літечко, либонь,
    Наловив цикорій неба сині
    І сумує мовчки осторонь.

    Вже птахи зібралися летіти
    У чужі, незвідані світи.
    Цідить вільха крізь лапаті віти
    Полиновий присмак гіркоти.

    Самотіє у жури полоні
    Клен розлогий край старих воріт.
    І росинка на моїй долоні
    У собі відбила цілий світ.

    ***
    В лісі хатина стара
    Снами дитячими марить.
    Часто тут бродить Мара
    Разом з Розлукою в парі.

    Пахнуть квітки лісові
    Після серпневої зливи.
    Прийде сюди Лісовик
    З торбою спогадів сивих.

    Сяде вночі на поріг,
    Біля забутої хати.
    Все, що в торбині зберіг.
    Нікому вже показати.

    ***
    Такі сумні і монотонні гами
    Зриває вітер на одній струні.
    Ключ журавлів над сірими степами
    Летить, летить в імлистій далині.

    Іржаве листя падає під ноги,
    Скидає горобина ягід жар.
    Купається в калюжі, край дороги,
    Сріблястий місяць, вийшовши з-за хмар.

    Вслухаюся в беріз щемку розмову,
    Рахую до зими короткі дні.
    Сюди колись я повернуся знову
    Вже перелітним птахом навесні.

    ***
    Поосінена синь
    Попливла понад краєм.
    В прохолоді роси
    Ранок верби купає.

    Вже гірчать полини,
    І птахи будять тишу.
    Ні з чиєї вини
    Й ми цю землю залишим.

    Впаде в річку зоря –
    Так бувало раніше…
    І ні ти, і ні я
    Не повернемось більше.

    Автор: Анатолий Юрченко



    Похожие новости
  • Тепло и душевно
  • Поздравляем коллегу c победой!
  • Книга с полынным привкусом
  • Открытие художественной выставки
  • План занятий литстудии Запорожского отделения КЛУ
  • Комментарии

    Странные стихи. По тексту, орфографии, размеру, содержанию...

    Очевидно всё дело в попытке перевода на русский язык. На украинском прочитал, там всё в порядке.


  • Разве можно поэзию читать в машинном переводе! Там всё искажается.


  • Виноват, оказалось, что это мой компьютер уродует тексты двойным переводом. Исправил, теперь всё в порядке. Спасибо Анатолию Юрченко за его самоотверженную работу.


  • Информация

    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

Новые статьи
Книги

Год только начался — а ты уже лауреат!

Авторитетная организация — Міжнародна літературно-мистецька Академія України, — объединяющая писателей, учёных и научных работников из шестидесяти стран мира, верна своим традициям: уже в начале января названы лауреаты Международной премии украинской песни им. Василия Симоненко за 2021 год. Международное жюри, рассмотрев более 550 представлений, выбрало двадцать победителей. Среди них кировоградский поэт Григорий Лищенюк.
Григорий Лищенюк удостоен престижной премии им. Василия Симоненко за значительную творческую деятельность и подвижническую популяризацию украинских песен.
Родился поэт в 1956 году на Тернопольщине. Живёт в посёлке Петрово Кировоградской области. Тонкий лирик, он является автором множества замечательных сборников поэзии и песенных стихотворных текстов. Член Конгресса литераторов Украины, представитель Кировоградской областной организации.Среди получивших известность песен на его слова «Порадниця свята», посвящённая матерям (слова Сергея Дзюбы и Григория Лищенюка, музыка Бориса Раденко), вошедшая в альбом Леонида Сандуленко «Серцем з Україною». Песня «Лебеді» (слова Г. Лищенюка, музыка Игоря Билыка, аранжировка и исполнение заслуженного артиста Украины Сергея Юрченко) в сентябре 2019 года звучала на Международном фестивале-конкурсе «Вернісаж.Енергофест». И т.д.
Для знакомства с творчеством Григория Лищенюка предлагаем вниманию читателей подборку его стихотворений из альманаха «Литературная Кировоградщина» 2016 года.

Пахнуть трави спогадами літа

***
Ах, ця ніч морозна і ясна
Сипле зорі в снігові сувої.
Навіть сови в кольорових снах
Білизни не бачили такої.
Не почуєш шуму їхніх крил,
Тінь хіба що зловиш краєм ока.
Сплять під білим саваном вітри
Край дороги, де сосна висока.
Лютий холод, всівшись на поріг,
Інеєм залазить у хатину.
І стікає кров’ю прямо в сніг
На вітрах порізана калина.

***
Вже зорі на вітрі сурмлять
І трави пожовклі спеклися.
У лісі мільйони багать,
Дивись тільки, не обпечися.
Пекучі, здається, вітри,
Вони шаленіють і б’ються.
Долоню в долоню потри,
До щік притули і забудься.
Бо осінь згоряє, либонь,
І літа давно вже немає.
Тому цей холодний вогонь
Так душі людські обпікає.

***
Сива, забута казка,
Очі такі сумні.
Просить вона: «Будь ласка,
Холодно тут мені.
В хату впустіть до себе,
До діточок малих.
Завжди була потреба
В добрих казках отих.
Я ж бо вас всіх ростила,
Кожен же був дитям,
Зараз не маю сили,
Впала у забуття.
В хаті у вас комп’ютер,
Дивно змінився час.
Важко мені збагнути,
Що я чужа для вас».

***
Моя ти мово, піснею сповита,
Нещасна і щаслива водночас.
Ти ворогом не раз була побита,
Пригноблена й осміяна не раз.
Але завжди із попелу вставала,
Всім зайдам і чужинцям на біду.
В простій селянській хаті розцвітала,
Мов квітка у весняному саду.
Ти вірила в безсмертну силу слова,
Якого не здолати, не убити.
Допоки буде українська мова -
Допоки й Україна буде жити.

***
Я в пригорщі ловлю недбало день,
Вдивляюся у золотавий простір.
Давно уже чекаю друга в гості,
Хоч знаю – він ніколи не прийде.
Отак посеред вересня живу,
Думки докупи часто шию шовком.
Між нами всі зникають недомовки,
Коли я в синіх снах його пливу.
Не думай ні про що, мені повір:
Осіння філософія щось має,
Вона до болю в душу западає
І проситься строфою на папір.

***
Як жаль мені осінньої краси,
Як шкода, що зів’яли пізні квіти.
У крапельках замерзлої роси
Зостався спогад про згоріле літо.

Кричать птахи, так болісно кричать…
Чи, може, це мені лише наснилось?..
Край лісу, де дзвеніла сіножать,
Стерня колюча в небо задивилась.

Бреду неквапно, холодно мені.
Пожовкле листя спить край огорожі.
Міняю ночі на сумливі дні…
Я сірий птах, що відлетіть не може.

***
Пахнуть трави спогадами літа,
На покосі кинуті всіма.
Їм давно судилось відболіти,
Вже не налякає їх зима.

Тополине листя облетіло,
Впало сонце аж за небокрай.
У верби старе, трухляве тіло
Ниє так, що навіть не питай.

Холодом повіяло з долини,
Покотився місяць по стерні.
Обігрітись полум’ям шипшини
Він колись хотів, а зараз – ні.

***
В жовту безодню днів
Падає перший сніг.
Вітер вночі бубнів,
Довго заснуть не міг.

Птаха у небі, ген,
Хмари наздоганя.
Золотом сипле клен
Осені навмання.

Квіти сухі сплелись,
Й ніби здалось мені,
Все це уже колись
Бачив я уві сні.

***
Сонна тиша бродить по долині,
Догоріло літечко, либонь,
Наловив цикорій неба сині
І сумує мовчки осторонь.

Вже птахи зібралися летіти
У чужі, незвідані світи.
Цідить вільха крізь лапаті віти
Полиновий присмак гіркоти.

Самотіє у жури полоні
Клен розлогий край старих воріт.
І росинка на моїй долоні
У собі відбила цілий світ.

***
В лісі хатина стара
Снами дитячими марить.
Часто тут бродить Мара
Разом з Розлукою в парі.

Пахнуть квітки лісові
Після серпневої зливи.
Прийде сюди Лісовик
З торбою спогадів сивих.

Сяде вночі на поріг,
Біля забутої хати.
Все, що в торбині зберіг.
Нікому вже показати.

***
Такі сумні і монотонні гами
Зриває вітер на одній струні.
Ключ журавлів над сірими степами
Летить, летить в імлистій далині.

Іржаве листя падає під ноги,
Скидає горобина ягід жар.
Купається в калюжі, край дороги,
Сріблястий місяць, вийшовши з-за хмар.

Вслухаюся в беріз щемку розмову,
Рахую до зими короткі дні.
Сюди колись я повернуся знову
Вже перелітним птахом навесні.

***
Поосінена синь
Попливла понад краєм.
В прохолоді роси
Ранок верби купає.

Вже гірчать полини,
І птахи будять тишу.
Ні з чиєї вини
Й ми цю землю залишим.

Впаде в річку зоря –
Так бувало раніше…
І ні ти, і ні я
Не повернемось більше.

Автор: Анатолий Юрченко



Похожие новости
  • Тепло и душевно
  • Поздравляем коллегу c победой!
  • Книга с полынным привкусом
  • Открытие художественной выставки
  • План занятий литстудии Запорожского отделения КЛУ
  • Комментарии

    Странные стихи. По тексту, орфографии, размеру, содержанию...

    Очевидно всё дело в попытке перевода на русский язык. На украинском прочитал, там всё в порядке.


  • Разве можно поэзию читать в машинном переводе! Там всё искажается.


  • Виноват, оказалось, что это мой компьютер уродует тексты двойным переводом. Исправил, теперь всё в порядке. Спасибо Анатолию Юрченко за его самоотверженную работу.


  • Информация

    Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.