- Скончался талантливый украинский поэт Григорий Васильевич Лищенюк
- Год только начался — а ты уже лауреат!
- Detstvo
- Анатолию Крымскому – 75
Памяти поэта Григория Лищенюка
2 декабря исполнился год, как его не стало. Я смотрю на его фотографию — фотографию взрослого, уже пожившего человека, — а вижу взгляд мальчишки, с удивлением глядящего на мир и вбирающего его красоту.Такими же были и его стихи — тонкая, удивительно душевная и пронизанная светом украинская лирика. Все, кто их читал, говорили, что Григорий Лищенюк невероятно талантлив. И при этом — очень скромная биография. Родился 23 ноября 1956 года на Тернопольщине, детство и юность прожил в Николаевской области, с 1979 г. осел в пгт. Петрово Кировоградской области, художник-оформитель, водолаз на спасательной станции, егерь в Петровском районе. Никогда не рвался в Союз писателей, членом Конгресса литераторов Украины стал потому, что его заметили и пригласили в это писательское сообщество. Жил как самый обычный человек. Иногда сетовал на болячки, корни которых уходили ещё в детство, но… «как и все, перемогал болезни» (В. Маяковский) и умер не от «болячек» — от коронавируса. Тогда казавшегося самой страшной бедой человечества, а ныне, на фоне войны, развязанной РФ против Украины, и постоянных угроз со стороны РФ применить ядерное оружие, уже отошедшего на второй план. А сутью его жизни была поэзия.
И это неправильно говорить о его стихах — «были». Они есть и остаются. В интернете, в библиотеках, на книжных полках друзей.
«Поэты не гибнут, а гаснут, как солнца.
Лучи их бегут сквозь столетья и дали,
полночной порою к нам свет их несётся,
который при жизни они расплескали» (Ю. Озга-Михальский).
Как представляется, стихи Григория Лищенюка достойны страниц лучших, ещё не вышедших антологий украинской поэзии. И, возможно, это и произойдёт. Когда на землю Украины вернётся мир.
Думаю, уместно предложить вниманию читателей подборку стихов поэтессы Аллы Ковалишиной, коллеги Григория Лищенюка по Конгрессу литераторов, с которой его связывала прочная творческая дружба.
В них тоже живёт и остаётся с нами поэт Григорий Лищенюк.
Пам'яті Григорія Ліщенюка
***
Апокрифи дерев читаю я...
Перепишу у Біблію зелену
Біль хризантем і жовтий сум трави.
Григорій Ліщенюк.
Краплинами дощу стікала осінь...
Дерев апокриф — дотик до душі.
Приходять в пам'ять верби жовтокосі -
Стежиною в пожовклім спориші.
Пройшла зима, від болю посивіла.
Несла пташина весну на крилі.
Черемха зарясніла цвітом білим —
Суцвіттям рим на зоряній ріллі...
Біль хризантем у Біблії зеленій
Голубить світ, занурений в печаль.
А вітер полоснув по неба вені...
Чи плаче дощ, чи, може, гра скрипаль...
***
Суцвіття стомлених зірок
Згасив зимовий сивий ранок.
Із осені — у Вічність крок.
Самотній затишок фіранок...
Співець осінньої краси,
На кого ти покинув рими?
Їм, з сонця зітканих й роси,
Тепер назавжди буде зимно.
Осиротів без тебе день,
Коли завмерли на півслові
Акорди зранених пісень —
Творіння світлої любові.
І незавершені рядки
Шукають теплого притулку.
У слухавці — німі гудки...
Блукає спомин у провулку...
Привітний усміх зі світлин...
А світ, напоєний журбою,
Глибоких дум збира бурштин
І гірко плаче за тобою.
***
Слова печальні розгубила осінь.
Давно не видно в небі журавлів.
За балкою вітри сумні голосять,
Спливає день в стуманеній імлі.
Поет, з блакитно-світлими очима,
Торік сидів під кленом в самоті,
Тримаючи у жменях теплі рими:
І жовті, і багряні, й золоті.
А нині... ворухнувсь під листям спомин
(В нім сонми рим шикуються в рядки).
Вечірнє небо, в віковій утомі,
Зронило в руки осені зірки.
Хтось, може, встиг задумати бажання,
Хтось пригорнув до серця світу біль.
Комусь дарує зірка сподівання,
Комусь — до ран душі припала сіль.
***
Гортаю пам'яті папірус,
І чую милі голоси.
Вражає душу болю вірус,
Лікують душу образи.
Та ниють шрами у негоду,
І тут безсилий мудрий час.
…Дощами плакала природа,
Не намагалась втішить нас.
На лезі втрат стояли разом,
Нас поріднив пекучий щем.
Любов сердець — дороговказом,
І світлий Янгол за плечем.
Алла Ковалішина, Кіровоградська область, пгт. Петрово.
И это неправильно говорить о его стихах — «были». Они есть и остаются. В интернете, в библиотеках, на книжных полках друзей.
«Поэты не гибнут, а гаснут, как солнца.
Лучи их бегут сквозь столетья и дали,
полночной порою к нам свет их несётся,
который при жизни они расплескали» (Ю. Озга-Михальский).
Как представляется, стихи Григория Лищенюка достойны страниц лучших, ещё не вышедших антологий украинской поэзии. И, возможно, это и произойдёт. Когда на землю Украины вернётся мир.
Думаю, уместно предложить вниманию читателей подборку стихов поэтессы Аллы Ковалишиной, коллеги Григория Лищенюка по Конгрессу литераторов, с которой его связывала прочная творческая дружба.
В них тоже живёт и остаётся с нами поэт Григорий Лищенюк.
Пам'яті Григорія Ліщенюка
***
Апокрифи дерев читаю я...
Перепишу у Біблію зелену
Біль хризантем і жовтий сум трави.
Григорій Ліщенюк.
Краплинами дощу стікала осінь...
Дерев апокриф — дотик до душі.
Приходять в пам'ять верби жовтокосі -
Стежиною в пожовклім спориші.
Пройшла зима, від болю посивіла.
Несла пташина весну на крилі.
Черемха зарясніла цвітом білим —
Суцвіттям рим на зоряній ріллі...
Біль хризантем у Біблії зеленій
Голубить світ, занурений в печаль.
А вітер полоснув по неба вені...
Чи плаче дощ, чи, може, гра скрипаль...
***
Суцвіття стомлених зірок
Згасив зимовий сивий ранок.
Із осені — у Вічність крок.
Самотній затишок фіранок...
Співець осінньої краси,
На кого ти покинув рими?
Їм, з сонця зітканих й роси,
Тепер назавжди буде зимно.
Осиротів без тебе день,
Коли завмерли на півслові
Акорди зранених пісень —
Творіння світлої любові.
І незавершені рядки
Шукають теплого притулку.
У слухавці — німі гудки...
Блукає спомин у провулку...
Привітний усміх зі світлин...
А світ, напоєний журбою,
Глибоких дум збира бурштин
І гірко плаче за тобою.
***
Слова печальні розгубила осінь.
Давно не видно в небі журавлів.
За балкою вітри сумні голосять,
Спливає день в стуманеній імлі.
Поет, з блакитно-світлими очима,
Торік сидів під кленом в самоті,
Тримаючи у жменях теплі рими:
І жовті, і багряні, й золоті.
А нині... ворухнувсь під листям спомин
(В нім сонми рим шикуються в рядки).
Вечірнє небо, в віковій утомі,
Зронило в руки осені зірки.
Хтось, може, встиг задумати бажання,
Хтось пригорнув до серця світу біль.
Комусь дарує зірка сподівання,
Комусь — до ран душі припала сіль.
***
Гортаю пам'яті папірус,
І чую милі голоси.
Вражає душу болю вірус,
Лікують душу образи.
Та ниють шрами у негоду,
І тут безсилий мудрий час.
…Дощами плакала природа,
Не намагалась втішить нас.
На лезі втрат стояли разом,
Нас поріднив пекучий щем.
Любов сердець — дороговказом,
І світлий Янгол за плечем.
Алла Ковалішина, Кіровоградська область, пгт. Петрово.
Автор: Анатолий Юрченко
Похожие новости
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
